Видатна співачка, виконавиця більш ніж 400 пісень, багато з яких стали класикою української естради. Народна артистка України (1976), народна артистка Молдавії (1983), народна артистка СРСР (1988). Лауреат багатьох конкурсів, зокрема — IX Всесвітнього фестивалю молоді і студентів (Софія, 1968); «Золотий Орфей» (Софія, 1973); «Янтарний соловей» (Сопот, 1974 р.), «Міс Естрада-89», ім. К. Шульженко («Краща естрадна співачка 1996 року»), «Овація» (2000), «Людина року-2000» («Краща українська естрадна співачка XX сторіччя»). Знялася в кількох музичних і художніх фільмах. Нагороджена орденами «Знак Пошани» (1980), Дружби народів, «За заслуги перед Вітчизною» Російської Федерації, «Св. княгині Ольги», зіркою «Герой України».
Та і як було і Софії, і трьом її сестрам та двом братам (які теж стали професійними виконавцями) не заспівати, «коли півсела — співаки, та які! А друга половина — музиканти!». Дитинство Соні було таким самим, як і в будь-якої сільської дівчинки: поки батьки працювали (батько на винограднику, мати в полі), вона господарювала в будинку, пасла і доїла корів, іноді продавала зелень на ринку.
А після того як старша сестра Зіна перенесла тиф і осліпла, взяла на себе ще й турботу про молодших. Від Зіни, єдиною втіхою якої стало радіо, Софія перейняла російські пісні, а потім і мову — в селі всі говорили тільки молдавською.
Вчилася вона добре і встигала не тільки уроки робити, співати в шкільному і церковному хорах (усі в сім’ї були віруючими) та мамі допомагати, але і вчилася грати самостійно на шкільному баяні, брала участь у драмгуртку.
Дуже жвава і рухлива, вона любила спорт. Свого часу Соня всерйоз захопилася легкою атлетикою і робила успіхи: була чемпіонкою школи з багатоборства, їздила на обласні олімпіади.
Одного разу, на обласній спартакіаді в Чернівцях, вона стала переможницею в бігу на 100 і 800 м. Але що старшою ставала дівчинка, то більше її полонила музика. Незабаром вона стала співати в художній самодіяльності і пішла в музичну школу. Тож після закінчення десяти класів свій вибір Софія зробила свідомо: вирішила вступати до Чернівецького музичного училища.
Сама Ротару веде відлік своєї музичної кар’єри з 1971 р. Саме тоді Анатолій Євдокименко, відомий тоді як учений і автор безлічі статей, кинув науку, щоб цілком присвятити себе улюбленій дружині. І, щоб Софія ні від кого не залежала в репертуарному питанні, невдовзі після її зйомок у музичному фільмі «Червона рута» він створив при Чернівецькій філармонії колектив з такою ж назвою.
А щоб вона не відволікалася на пояснення, яке світло їй потрібне або яке аранжування, Анатолій закінчив режисерський факультет Київського інституту культури. Незабаром він став художнім керівником ансамблю, а фактично на довгі роки — продюсером Ротару, постановником програм, режисером, директором, охоронцем. Вони разом продумували її репертуар, і з того часу народні мелодії в сучасній обробці стали основою більшої частини її естрадних хітів.
Треба відзначити, що туалети, в яких виходила на сцену співачка, створені швачками звичайної швейної фабрики і вручну розшиті візерунками майстринь-вишивальниць із села Бояни Чернівецької області. Не зрадила Софія Ротару улюбленим фольклорним мотивам і до сьогоднішнього дня, хоч і вдягається у таких модельєрів, як Зайцев, Юдашкін, Бизов. Останнім часом костюми для співачки готує талановитий український дизайнер Лілія Пустовіт.
У репертуарі Ротару понад чотириста пісень різних стилів: від народних балад до суперсучасних хітів, безліч альбомів, які купують на території всієї СНД.
У 1996 р. перед концертним залом «Ювілейний» була закладена Зірка Софії Ротару.
Коротка біографія
7 серпня 1947 р. в молдавському селі Маршанці Чернівецької області в сім’ї Михайла Федоровича і Олександри Іванівни Ротару народилася друга дочка. Батько дуже любив Соню і говорив усім знайомим, що дочка обов’язково стане «великою артисткою». Він був першим з багатьох людей, хто повірив у її майбутнє, і всіляко допомагав їй.Та і як було і Софії, і трьом її сестрам та двом братам (які теж стали професійними виконавцями) не заспівати, «коли півсела — співаки, та які! А друга половина — музиканти!». Дитинство Соні було таким самим, як і в будь-якої сільської дівчинки: поки батьки працювали (батько на винограднику, мати в полі), вона господарювала в будинку, пасла і доїла корів, іноді продавала зелень на ринку.
А після того як старша сестра Зіна перенесла тиф і осліпла, взяла на себе ще й турботу про молодших. Від Зіни, єдиною втіхою якої стало радіо, Софія перейняла російські пісні, а потім і мову — в селі всі говорили тільки молдавською.
Вчилася вона добре і встигала не тільки уроки робити, співати в шкільному і церковному хорах (усі в сім’ї були віруючими) та мамі допомагати, але і вчилася грати самостійно на шкільному баяні, брала участь у драмгуртку.
Дуже жвава і рухлива, вона любила спорт. Свого часу Соня всерйоз захопилася легкою атлетикою і робила успіхи: була чемпіонкою школи з багатоборства, їздила на обласні олімпіади.
Одного разу, на обласній спартакіаді в Чернівцях, вона стала переможницею в бігу на 100 і 800 м. Але що старшою ставала дівчинка, то більше її полонила музика. Незабаром вона стала співати в художній самодіяльності і пішла в музичну школу. Тож після закінчення десяти класів свій вибір Софія зробила свідомо: вирішила вступати до Чернівецького музичного училища.
Життєвий вибір – музика
Та коли приїхала в обласний центр, з’ясувалося, що вокального факультету в училищі немає. І тоді вона вступила на диригентсько-хоровий. Закінчила вона його в 1968 р. і відразу ж здала документи на заочний факультет Кишинівського інституту мистецтв ім. Музическу. А поки працювала тут же, в училищі, викладачем сольфеджіо і теорії музики, виступала на конкурсах та оглядах і співала, співала.Сама Ротару веде відлік своєї музичної кар’єри з 1971 р. Саме тоді Анатолій Євдокименко, відомий тоді як учений і автор безлічі статей, кинув науку, щоб цілком присвятити себе улюбленій дружині. І, щоб Софія ні від кого не залежала в репертуарному питанні, невдовзі після її зйомок у музичному фільмі «Червона рута» він створив при Чернівецькій філармонії колектив з такою ж назвою.
А щоб вона не відволікалася на пояснення, яке світло їй потрібне або яке аранжування, Анатолій закінчив режисерський факультет Київського інституту культури. Незабаром він став художнім керівником ансамблю, а фактично на довгі роки — продюсером Ротару, постановником програм, режисером, директором, охоронцем. Вони разом продумували її репертуар, і з того часу народні мелодії в сучасній обробці стали основою більшої частини її естрадних хітів.
Треба відзначити, що туалети, в яких виходила на сцену співачка, створені швачками звичайної швейної фабрики і вручну розшиті візерунками майстринь-вишивальниць із села Бояни Чернівецької області. Не зрадила Софія Ротару улюбленим фольклорним мотивам і до сьогоднішнього дня, хоч і вдягається у таких модельєрів, як Зайцев, Юдашкін, Бизов. Останнім часом костюми для співачки готує талановитий український дизайнер Лілія Пустовіт.
У репертуарі Ротару понад чотириста пісень різних стилів: від народних балад до суперсучасних хітів, безліч альбомів, які купують на території всієї СНД.
У 1996 р. перед концертним залом «Ювілейний» була закладена Зірка Софії Ротару.