Як правильно працювати над піснею

Серед вокалістів-початківців досить часто можна зустріти думку, що пісню необхідно співати і вчити повністю, від початку до кінця. Але для того щоб навчитися якісно співати на найвищому рівні необхідно детально її відпрацювати. Існує декілька основних кроків для найкращого аналізу та вивчення пісні:

1. Робота над мелодією.
2. Робота з диханням.
3. Робота над текстом.
4. Робота над драматургією.
5. Об’єднання всіх компонентів.

Робота над мелодією

Багато людей одразу намагаються запам’ятати мелодію зі словами. Але це не є кращим способом. Для початку мелодію необхідно прослухати або зіграти декілька раз. Після цього її можна проспівувати на улюблену голосну (наприклад, «а») та без акомпанементу. Можливе навіть поєднання декількох голосних (наприклад, «а» та «у», або «о» та «і»). Головна задача – повністю сконцентруватися на мелодії та якісно її вивчити.
Треба звертати увагу як на найвищі звуки, так і найнижчі. Якщо виникають труднощі на деяких ділянках, зупиніться та декілька раз проспівайте саме це місце. Під час тренувань необхідно слідкувати за: ритмом, тривалостями (тримайте ноту скільки необхідно), висотою мелодії (намагайтеся не фальшивити).

Робота з диханням

Обов’язково знайдіть місця де ви будете брати дихання, зробіть помітки в нотах. Не забувайте про паузи. Набирайте достатню кількість повітря та намагайтеся його «розтягнути» на всю фразу. Пам’ятайте, що повітря необхідно набирати у діафрагму (під час співу «допомагайте» собі пресом, активно працює живіт). Вдихаємо носом. Намагайтеся набирати повітря безшумно. Щоб вчасно почати фразу після довгого програшу набирайте повітря заздалегідь.

Робота над текстом

Робота починається з ознайомлення з повним текстом пісні: спочатку прочитайте текст вголос. Слід не забувати про гарну дикцію. Прогляньте важко вимовляємі слова, фрази та приділіть їм увагу – повільно повторюйте їх, а потім з кожним повторенням все швидше. Спробуйте промовити важкі ділянки як скоромовку. Після такого детального опрацювання важких місць тексту ви зможете більше уваги приділяти якості співу і не відволікатися на слова пісні.

Робота над драматургією

Цей крок є одним з найважливіших при вивченні нової пісні. Необхідно вивчити пісню так, щоб вона мала хоча б якийсь сенс, була емоційно наповнена. Для цього виконавцю треба проникнути душею у суть тексту (якщо він на іншій мові виконавцю слід відшукати переклад тексту на його рідну мову).  Спробуйте виразно прочитати його як вірш, уявляючи себе на сцені або як актор, що грає на сцені. Змалюйте в уяві події та головних героїв пісні, подумайте які емоції вони відчувають, як відображаються на них ситуації та сюжетні звороти.
Поміркуйте над суттю всього тексту, уявіть себе в тій ситуації, що описується в пісні, спробуйте співвіднести твір зі своїми життєвими ситуаціями, які пробуджують в вас сильні емоції.

Об’єднання всіх компонентів

Коли ви вже достатньо часу і уваги приділили різним компонентам пісні і якісно їх відпрацювали, настає час все об’єднати. Намагайтеся виконати пісню, тримаючи в голові завдання з кожного пункту. Спробуйте записати своє виконання на диктофон, так ви зможете проаналізувати недоліки і зрозуміти над чим ще необхідно попрацювати. Намагайтеся не копіювати виконання інших співаків та порівнювати себе з ними. Проведіть експерименти з динамікою та звучністю звуку. Спробуйте наповнити пісню «своїм» сенсом.Також для розвитку здыбностей та профессійному освоєнню вокалу радимо ознайомитися з книгою Пекерської Є. М. «Вокальна абетка».
Якщо ви відчуваєте, що пісня не виходить, не розчаровуйтесь. Повторюйте, повторюйте й ще раз повторюйте! Пам’ятайте, що кількість завжди переходить у якість!

Чи знаєш ти, що…..

• ·         Т. Шевченко мав гарний голос – приємного тембру баритон – і так співав народні пісні, що «брав за душу».
• ·         Є свідчення його сучасників про те, що Тарас Шевченко й сам творив мелодії, які згодом стали народними. Так, зокрема, поетові приписують створення мелодій до віршів «Думи мої», «Тяжко-важко в світі жити», а також до вірша Віктора Забіли «Пливе човен без весельця».
• ·         Навчаючись в Петербурзькій академії, відвідував музичні лекції і навіть навчився грати на фортепіано. Шевченко навчився як фаховий критик оцінювати виконавську вправність артистів та легко орієнтувався в музичних стилях.
• ·         Шевченко добре знав українські народні пісні, багато з них знав напам’ять і цитував у своїх творах. У повісті «Близнюки» налічується понад 20 українських народних пісень.
• ·         Шевченко особисто знав і дорожив дружбою з відомим кобзарем Остапом Вересаєм. Відомо, що поет слухав думи у його виконанні і подарував на згадку свою поетичну збірку «Кобзар» із дарчим надписом: «Брату Остапу від Т. Г. Шевченка».
• ·         Шевченко був близьким другом українського композитора і співака Семена Гулака-Артемовського і був знайомий з М. Глінкою.
• ·         Образ співця-кобзаря Шевченко змальовував у таких власних творах: «Перебендя», «Тарасова ніч», «Гайдамаки», «Сліпий». У своїх повістях, віршах Кобзар згадує думи «Про бурю на Чорному морі», «Про Івана Коновченка», «Про козака Голоту». «Про трьох братів Азовських», «Про Самійла Кішку», «Про Жовті Води», «Про Марусю Богуславку».
• ·         Згадуючи своє весілля з українською письменницею Ганною Барвінок, Пантелеймон Куліш доручив Тарасу Шевченку, одному з бояр, заспівати щось на весіллі. Український письменник, поет, фольклорист, етнограф і книговидавець так описує спів Тараса Григоровича: «…Такого або рівного йому співу не чув я ні на Україні, ні в столицях. Порвалися разом усі розмови й між старими, й між молодими. Посходились з усіх світлиць гості до зали, мов як до церкви. Пісню за піснею співав наш соловей, справді, мов у темному лузі, серед червоної калини… і, скоро вмовкав, зараз його благали ще заспівати, а він співав і співав людям на втіху, а самому собі ще на більшу…»
• ·      Неповторну атмосферу домашнього музикування паничів Енгельгардтів Тарас Шевченко з великим піднесенням описав у повісті «Музикант», яку створив уже в роки перебування на засланні.                                                                                                              ( з публікації Неоніли Горбенко в журналі "Учитель музичного мистецтва")

Володимир Михайлович Івасюк

Життя українського композитора і поета Володимира Івасюка, який мав диплом з медицини, вважається символом страдницької долі України. Оскільки немає пісні, яка б настільки чисто і красиво розповідала про душу землі української як Івасюкова "Червона рута", що зробила його улюбленцем України і світу.

Народився Володимир Івасюк 3 березня 1949 року в райцентрі Кіцмань на Буковині в родині письменника та учительки. Чотирирічним він вже грав в дитячому оркестрі народних інструментів, а в 5 років поступив в музичну школу.У 1965 році Івасюк створив "Буковину" - один із найперших українських вокально-інструментальних ансамблів. Тоді ж появилися його перші пісні і прийшли перші перемоги на самодіяльних конкурсах.У 1967 році Івасюк з родиною переїжджає до Чернівців, деякий час працює на заводі і створює робітничий хор. Через рік він вступає до Чернівецького медичного інституту; бере участь в студентській художній самодіяльності - грає в ансамблі пісні і танцю, створює камерний оркестр, пише пісні. Саме тоді зазвучала на всю Україну "Я піду в далекі гори".

У жовтні 1970 року телебачення вперше показало "Червону руту" та "Водограй". За підсумками 1971 року "Червона рута" визнана найкращою піснею в СРСР - на заключному концерті першого телефестивалю "Пісня-71" разом з Всилем Зінкевичем та Назарієм Яремчуком співав і Володимир Івасюк. Та все ж професійним співаком він не став, хоч інколи й виїжджав на гастролі. А на телебаченні зберігся запис лише однієї пісні у виконанні автора - "Літо пізніх жоржин".

В 1972 році Івасюк переводиться до Львівського медичного інституту і згодом вступає на композиторський факультет консерваторії ім М.В.Лисенка. За роки навчання в консерваторії Івасюк написав понад 70 пісень, музику до кількох спектаклів, велику кількість інструментальної музики. Найчастіше Волтдимир Івасюк творив музику на тексти відомого поета Ростислава Братуня (понад 30 пісень). В 1977 році "Мелодія" випустила платівку "Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару".

Доробок композитора був вагомий. Володині пісні народжувалися спонтанно, інколи у найнесподіваніших місцях. Отож мистець змушений був постійно носити з собою потрфель з чернетками творів, над якими працював.

Однак життя поета було недовгим. 24 квітня 1979 року близько 13 години Володимир Івасюк пішов зі своєї квартири у Львові в консерваторію і додому не повернувся. Громом і сполохом стало зникнення Володі для кожного, хто його знав. Усі були переконані, що виважений у вчинках він, не міг зникнути просто так. Юнак був закоханий у життя, в людей, в музику, задивлений у майбутнє. Ішов своєю дорогою впевнено і красиво, відстоюючи свою позицію митця і громадянина.

Минали дні, але жодної звістки не надходило. Аж 18 травня стало відомо, що в Брюховицькому лісі знайшли тіло Володимира повішеним зі слідами катувань.

Відомо, що останні дні його життя були позначені активною роботою над партитурою кантати "Чуття єдиної родини", замовленої Міністерством культури України на слова радянських поетів, оперою "Дарина" на історичну тематику (оригінальний твір із 30 пісень-арій, розрахованих на голос Софії Ротару), піснею для Ірини Вільде на слова львівського поета Василя Мартинова...

З усього того скарбу вціліла частина кантати "Зустрічайте мене" на слова Ростислава Братуня, лібрето на вірші Тичини, Рильського. Решта заготовок творів безслідно зникли, бо знайдений після смерти Володі портфель виявився порожнім.

22 травня відбувся багатотисячний похорон композитора. Своєю смертю він об'єднав багатьох людей, влаштувавши водночас для тих, хто знав композитора іспит на честь, чесність і вірність. З Києва приїхали Юрій Рибчинський і Вадим Ільїн, з Чернівців - Назарій Яремчук і Левко Дутківський, з Волині - Василь Зінкевич і тріо Мареничів. Софія Ротару приїхати не змогла - була на гастролях у Росії, лише прислала вінок з живих білих квітів від себе і від ансамблю "Червона рута", який потім несли попереду процесії. У багатьох львівських вузах саме на цей день призначили комсомольські збори з обов'язковою явкою. Але серед тисяч тих, які проводжали в останню дорогу Володимира Івасюка, було багато студентства.

На могилі композитора, що потопала в квітах, почали щодня збиратися сотні людей. Вони говорили про Івасюка і про Україну, співали українських пісень, схилившись над плитами старих склепів, переписували націоналістичні вірші. Аж через 11 років після смерті Володимира вдалося добитися дозволу на встановлення пам'ятника на його могилі: замріяний, натхненний юнак біля роялю. Пам'ятника, який виконав львівський скульптор Микола Посікіра і який 10 років стояв у майстерні митця… За ці роки тричі могилу плюндрували, палили. Є відомості, що одного разу на ній у зливу горіли квіти.

Обставини загибелі композитора так і залишилися не з'ясованими до кінця, хоча ніхто не вірив у версію офіційних органів, яку було опубліковано в пресі та вказано в свідоцтві про смерть Володимира Івасюка - самогубство. Навіть сьогодні, коли вже давно здобуто незалежність України, цю таємницю сметрі композитора не розкрито.

Попри все, Володимир Івасюк набув у народній свідомості рис справжнього національного героя, бо з часу його загибелі українська естрада не спромоглася витворити жодної пісні, яка б настільки чисто і красиво розповідала б про душу землі, що народила найвидатнішого пісенного мелодіста 70-х років.

Вітання всім жінкам із святом Весни!