Володимир Михайлович Івасюк

Життя українського композитора і поета Володимира Івасюка, який мав диплом з медицини, вважається символом страдницької долі України. Оскільки немає пісні, яка б настільки чисто і красиво розповідала про душу землі української як Івасюкова "Червона рута", що зробила його улюбленцем України і світу.

Народився Володимир Івасюк 3 березня 1949 року в райцентрі Кіцмань на Буковині в родині письменника та учительки. Чотирирічним він вже грав в дитячому оркестрі народних інструментів, а в 5 років поступив в музичну школу.У 1965 році Івасюк створив "Буковину" - один із найперших українських вокально-інструментальних ансамблів. Тоді ж появилися його перші пісні і прийшли перші перемоги на самодіяльних конкурсах.У 1967 році Івасюк з родиною переїжджає до Чернівців, деякий час працює на заводі і створює робітничий хор. Через рік він вступає до Чернівецького медичного інституту; бере участь в студентській художній самодіяльності - грає в ансамблі пісні і танцю, створює камерний оркестр, пише пісні. Саме тоді зазвучала на всю Україну "Я піду в далекі гори".

У жовтні 1970 року телебачення вперше показало "Червону руту" та "Водограй". За підсумками 1971 року "Червона рута" визнана найкращою піснею в СРСР - на заключному концерті першого телефестивалю "Пісня-71" разом з Всилем Зінкевичем та Назарієм Яремчуком співав і Володимир Івасюк. Та все ж професійним співаком він не став, хоч інколи й виїжджав на гастролі. А на телебаченні зберігся запис лише однієї пісні у виконанні автора - "Літо пізніх жоржин".

В 1972 році Івасюк переводиться до Львівського медичного інституту і згодом вступає на композиторський факультет консерваторії ім М.В.Лисенка. За роки навчання в консерваторії Івасюк написав понад 70 пісень, музику до кількох спектаклів, велику кількість інструментальної музики. Найчастіше Волтдимир Івасюк творив музику на тексти відомого поета Ростислава Братуня (понад 30 пісень). В 1977 році "Мелодія" випустила платівку "Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару".

Доробок композитора був вагомий. Володині пісні народжувалися спонтанно, інколи у найнесподіваніших місцях. Отож мистець змушений був постійно носити з собою потрфель з чернетками творів, над якими працював.

Однак життя поета було недовгим. 24 квітня 1979 року близько 13 години Володимир Івасюк пішов зі своєї квартири у Львові в консерваторію і додому не повернувся. Громом і сполохом стало зникнення Володі для кожного, хто його знав. Усі були переконані, що виважений у вчинках він, не міг зникнути просто так. Юнак був закоханий у життя, в людей, в музику, задивлений у майбутнє. Ішов своєю дорогою впевнено і красиво, відстоюючи свою позицію митця і громадянина.

Минали дні, але жодної звістки не надходило. Аж 18 травня стало відомо, що в Брюховицькому лісі знайшли тіло Володимира повішеним зі слідами катувань.

Відомо, що останні дні його життя були позначені активною роботою над партитурою кантати "Чуття єдиної родини", замовленої Міністерством культури України на слова радянських поетів, оперою "Дарина" на історичну тематику (оригінальний твір із 30 пісень-арій, розрахованих на голос Софії Ротару), піснею для Ірини Вільде на слова львівського поета Василя Мартинова...

З усього того скарбу вціліла частина кантати "Зустрічайте мене" на слова Ростислава Братуня, лібрето на вірші Тичини, Рильського. Решта заготовок творів безслідно зникли, бо знайдений після смерти Володі портфель виявився порожнім.

22 травня відбувся багатотисячний похорон композитора. Своєю смертю він об'єднав багатьох людей, влаштувавши водночас для тих, хто знав композитора іспит на честь, чесність і вірність. З Києва приїхали Юрій Рибчинський і Вадим Ільїн, з Чернівців - Назарій Яремчук і Левко Дутківський, з Волині - Василь Зінкевич і тріо Мареничів. Софія Ротару приїхати не змогла - була на гастролях у Росії, лише прислала вінок з живих білих квітів від себе і від ансамблю "Червона рута", який потім несли попереду процесії. У багатьох львівських вузах саме на цей день призначили комсомольські збори з обов'язковою явкою. Але серед тисяч тих, які проводжали в останню дорогу Володимира Івасюка, було багато студентства.

На могилі композитора, що потопала в квітах, почали щодня збиратися сотні людей. Вони говорили про Івасюка і про Україну, співали українських пісень, схилившись над плитами старих склепів, переписували націоналістичні вірші. Аж через 11 років після смерті Володимира вдалося добитися дозволу на встановлення пам'ятника на його могилі: замріяний, натхненний юнак біля роялю. Пам'ятника, який виконав львівський скульптор Микола Посікіра і який 10 років стояв у майстерні митця… За ці роки тричі могилу плюндрували, палили. Є відомості, що одного разу на ній у зливу горіли квіти.

Обставини загибелі композитора так і залишилися не з'ясованими до кінця, хоча ніхто не вірив у версію офіційних органів, яку було опубліковано в пресі та вказано в свідоцтві про смерть Володимира Івасюка - самогубство. Навіть сьогодні, коли вже давно здобуто незалежність України, цю таємницю сметрі композитора не розкрито.

Попри все, Володимир Івасюк набув у народній свідомості рис справжнього національного героя, бо з часу його загибелі українська естрада не спромоглася витворити жодної пісні, яка б настільки чисто і красиво розповідала б про душу землі, що народила найвидатнішого пісенного мелодіста 70-х років.