Софія Михайлівна Ротару

Софія Михайлівна Ротару

Видатна співачка, виконавиця більш ніж 400 пісень, багато з яких стали класикою української естради. Народна артистка України (1976), народна артистка Молдавії (1983), народна артистка СРСР (1988). Лауреат багатьох конкурсів, зокрема — IX Всесвітнього фестивалю молоді і студентів (Софія, 1968); «Золотий Орфей» (Софія, 1973); «Янтарний соловей» (Сопот, 1974 р.), «Міс Естрада-89», ім. К. Шульженко («Краща естрадна співачка 1996 року»), «Овація» (2000), «Людина року-2000» («Краща українська естрадна співачка XX сторіччя»). Знялася в кількох музичних і художніх фільмах. Нагороджена орденами «Знак Пошани» (1980), Дружби народів, «За заслуги перед Вітчизною» Російської Федерації, «Св. княгині Ольги», зіркою «Герой України».

Коротка біографія

7 серпня 1947 р. в молдавському селі Маршанці Чернівецької області в сім’ї Михайла Федоровича і Олександри Іванівни Ротару народилася друга дочка. Батько дуже любив Соню і говорив усім знайомим, що дочка обов’язково стане «великою артисткою». Він був першим з багатьох людей, хто повірив у її майбутнє, і всіляко допомагав їй.

Та і як було і Софії, і трьом її сестрам та двом братам (які теж стали професійними виконавцями) не заспівати, «коли півсела — співаки, та які! А друга половина — музиканти!». Дитинство Соні було таким самим, як і в будь-якої сільської дівчинки: поки батьки працювали (батько на винограднику, мати в полі), вона господарювала в будинку, пасла і доїла корів, іноді продавала зелень на ринку.
А після того як старша сестра Зіна перенесла тиф і осліпла, взяла на себе ще й турботу про молодших. Від Зіни, єдиною втіхою якої стало радіо, Софія перейняла російські пісні, а потім і мову — в селі всі говорили тільки молдавською.
Вчилася вона добре і встигала не тільки уроки робити, співати в шкільному і церковному хорах (усі в сім’ї були віруючими) та мамі допомагати, але і вчилася грати самостійно на шкільному баяні, брала участь у драмгуртку.
Дуже жвава і рухлива, вона любила спорт. Свого часу Соня всерйоз захопилася легкою атлетикою і робила успіхи: була чемпіонкою школи з багатоборства, їздила на обласні олімпіади.
Одного разу, на обласній спартакіаді в Чернівцях, вона стала переможницею в бігу на 100 і 800 м. Але що старшою ставала дівчинка, то більше її полонила музика. Незабаром вона стала співати в художній самодіяльності і пішла в музичну школу. Тож після закінчення десяти класів свій вибір Софія зробила свідомо: вирішила вступати до Чернівецького музичного училища.

Життєвий вибір – музика

Та коли приїхала в обласний центр, з’ясувалося, що вокального факультету в училищі немає. І тоді вона вступила на диригентсько-хоровий. Закінчила вона його в 1968 р. і відразу ж здала документи на заочний факультет Кишинівського інституту мистецтв ім. Музическу. А поки працювала тут же, в училищі, викладачем сольфеджіо і теорії музики, виступала на конкурсах та оглядах і співала, співала.
Сама Ротару веде відлік своєї музичної кар’єри з 1971 р. Саме тоді Анатолій Євдокименко, відомий тоді як учений і автор безлічі статей, кинув науку, щоб цілком присвятити себе улюбленій дружині. І, щоб Софія ні від кого не залежала в репертуарному питанні, невдовзі після її зйомок у музичному фільмі «Червона рута» він створив при Чернівецькій філармонії колектив з такою ж назвою.
А щоб вона не відволікалася на пояснення, яке світло їй потрібне або яке аранжування, Анатолій закінчив режисерський факультет Київського інституту культури. Незабаром він став художнім керівником ансамблю, а фактично на довгі роки — продюсером Ротару, постановником програм, режисером, директором, охоронцем. Вони разом продумували її репертуар, і з того часу народні мелодії в сучасній обробці стали основою більшої частини її естрадних хітів.

Треба відзначити, що туалети, в яких виходила на сцену співачка, створені швачками звичайної швейної фабрики і вручну розшиті візерунками майстринь-вишивальниць із села Бояни Чернівецької області. Не зрадила Софія Ротару улюбленим фольклорним мотивам і до сьогоднішнього дня, хоч і вдягається у таких модельєрів, як Зайцев, Юдашкін, Бизов. Останнім часом костюми для співачки готує талановитий український дизайнер Лілія Пустовіт.
У репертуарі Ротару понад чотириста пісень різних стилів: від народних балад до суперсучасних хітів, безліч альбомів, які купують на території всієї СНД.
У 1996 р. перед концертним залом «Ювілейний» була закладена Зірка Софії Ротару.

Як правильно працювати над піснею

Серед вокалістів-початківців досить часто можна зустріти думку, що пісню необхідно співати і вчити повністю, від початку до кінця. Але для того щоб навчитися якісно співати на найвищому рівні необхідно детально її відпрацювати. Існує декілька основних кроків для найкращого аналізу та вивчення пісні:

1. Робота над мелодією.
2. Робота з диханням.
3. Робота над текстом.
4. Робота над драматургією.
5. Об’єднання всіх компонентів.

Робота над мелодією

Багато людей одразу намагаються запам’ятати мелодію зі словами. Але це не є кращим способом. Для початку мелодію необхідно прослухати або зіграти декілька раз. Після цього її можна проспівувати на улюблену голосну (наприклад, «а») та без акомпанементу. Можливе навіть поєднання декількох голосних (наприклад, «а» та «у», або «о» та «і»). Головна задача – повністю сконцентруватися на мелодії та якісно її вивчити.
Треба звертати увагу як на найвищі звуки, так і найнижчі. Якщо виникають труднощі на деяких ділянках, зупиніться та декілька раз проспівайте саме це місце. Під час тренувань необхідно слідкувати за: ритмом, тривалостями (тримайте ноту скільки необхідно), висотою мелодії (намагайтеся не фальшивити).

Робота з диханням

Обов’язково знайдіть місця де ви будете брати дихання, зробіть помітки в нотах. Не забувайте про паузи. Набирайте достатню кількість повітря та намагайтеся його «розтягнути» на всю фразу. Пам’ятайте, що повітря необхідно набирати у діафрагму (під час співу «допомагайте» собі пресом, активно працює живіт). Вдихаємо носом. Намагайтеся набирати повітря безшумно. Щоб вчасно почати фразу після довгого програшу набирайте повітря заздалегідь.

Робота над текстом

Робота починається з ознайомлення з повним текстом пісні: спочатку прочитайте текст вголос. Слід не забувати про гарну дикцію. Прогляньте важко вимовляємі слова, фрази та приділіть їм увагу – повільно повторюйте їх, а потім з кожним повторенням все швидше. Спробуйте промовити важкі ділянки як скоромовку. Після такого детального опрацювання важких місць тексту ви зможете більше уваги приділяти якості співу і не відволікатися на слова пісні.

Робота над драматургією

Цей крок є одним з найважливіших при вивченні нової пісні. Необхідно вивчити пісню так, щоб вона мала хоча б якийсь сенс, була емоційно наповнена. Для цього виконавцю треба проникнути душею у суть тексту (якщо він на іншій мові виконавцю слід відшукати переклад тексту на його рідну мову).  Спробуйте виразно прочитати його як вірш, уявляючи себе на сцені або як актор, що грає на сцені. Змалюйте в уяві події та головних героїв пісні, подумайте які емоції вони відчувають, як відображаються на них ситуації та сюжетні звороти.
Поміркуйте над суттю всього тексту, уявіть себе в тій ситуації, що описується в пісні, спробуйте співвіднести твір зі своїми життєвими ситуаціями, які пробуджують в вас сильні емоції.

Об’єднання всіх компонентів

Коли ви вже достатньо часу і уваги приділили різним компонентам пісні і якісно їх відпрацювали, настає час все об’єднати. Намагайтеся виконати пісню, тримаючи в голові завдання з кожного пункту. Спробуйте записати своє виконання на диктофон, так ви зможете проаналізувати недоліки і зрозуміти над чим ще необхідно попрацювати. Намагайтеся не копіювати виконання інших співаків та порівнювати себе з ними. Проведіть експерименти з динамікою та звучністю звуку. Спробуйте наповнити пісню «своїм» сенсом.Також для розвитку здыбностей та профессійному освоєнню вокалу радимо ознайомитися з книгою Пекерської Є. М. «Вокальна абетка».
Якщо ви відчуваєте, що пісня не виходить, не розчаровуйтесь. Повторюйте, повторюйте й ще раз повторюйте! Пам’ятайте, що кількість завжди переходить у якість!

Чи знаєш ти, що…..

• ·         Т. Шевченко мав гарний голос – приємного тембру баритон – і так співав народні пісні, що «брав за душу».
• ·         Є свідчення його сучасників про те, що Тарас Шевченко й сам творив мелодії, які згодом стали народними. Так, зокрема, поетові приписують створення мелодій до віршів «Думи мої», «Тяжко-важко в світі жити», а також до вірша Віктора Забіли «Пливе човен без весельця».
• ·         Навчаючись в Петербурзькій академії, відвідував музичні лекції і навіть навчився грати на фортепіано. Шевченко навчився як фаховий критик оцінювати виконавську вправність артистів та легко орієнтувався в музичних стилях.
• ·         Шевченко добре знав українські народні пісні, багато з них знав напам’ять і цитував у своїх творах. У повісті «Близнюки» налічується понад 20 українських народних пісень.
• ·         Шевченко особисто знав і дорожив дружбою з відомим кобзарем Остапом Вересаєм. Відомо, що поет слухав думи у його виконанні і подарував на згадку свою поетичну збірку «Кобзар» із дарчим надписом: «Брату Остапу від Т. Г. Шевченка».
• ·         Шевченко був близьким другом українського композитора і співака Семена Гулака-Артемовського і був знайомий з М. Глінкою.
• ·         Образ співця-кобзаря Шевченко змальовував у таких власних творах: «Перебендя», «Тарасова ніч», «Гайдамаки», «Сліпий». У своїх повістях, віршах Кобзар згадує думи «Про бурю на Чорному морі», «Про Івана Коновченка», «Про козака Голоту». «Про трьох братів Азовських», «Про Самійла Кішку», «Про Жовті Води», «Про Марусю Богуславку».
• ·         Згадуючи своє весілля з українською письменницею Ганною Барвінок, Пантелеймон Куліш доручив Тарасу Шевченку, одному з бояр, заспівати щось на весіллі. Український письменник, поет, фольклорист, етнограф і книговидавець так описує спів Тараса Григоровича: «…Такого або рівного йому співу не чув я ні на Україні, ні в столицях. Порвалися разом усі розмови й між старими, й між молодими. Посходились з усіх світлиць гості до зали, мов як до церкви. Пісню за піснею співав наш соловей, справді, мов у темному лузі, серед червоної калини… і, скоро вмовкав, зараз його благали ще заспівати, а він співав і співав людям на втіху, а самому собі ще на більшу…»
• ·      Неповторну атмосферу домашнього музикування паничів Енгельгардтів Тарас Шевченко з великим піднесенням описав у повісті «Музикант», яку створив уже в роки перебування на засланні.                                                                                                              ( з публікації Неоніли Горбенко в журналі "Учитель музичного мистецтва")

Володимир Михайлович Івасюк

Життя українського композитора і поета Володимира Івасюка, який мав диплом з медицини, вважається символом страдницької долі України. Оскільки немає пісні, яка б настільки чисто і красиво розповідала про душу землі української як Івасюкова "Червона рута", що зробила його улюбленцем України і світу.

Народився Володимир Івасюк 3 березня 1949 року в райцентрі Кіцмань на Буковині в родині письменника та учительки. Чотирирічним він вже грав в дитячому оркестрі народних інструментів, а в 5 років поступив в музичну школу.У 1965 році Івасюк створив "Буковину" - один із найперших українських вокально-інструментальних ансамблів. Тоді ж появилися його перші пісні і прийшли перші перемоги на самодіяльних конкурсах.У 1967 році Івасюк з родиною переїжджає до Чернівців, деякий час працює на заводі і створює робітничий хор. Через рік він вступає до Чернівецького медичного інституту; бере участь в студентській художній самодіяльності - грає в ансамблі пісні і танцю, створює камерний оркестр, пише пісні. Саме тоді зазвучала на всю Україну "Я піду в далекі гори".

У жовтні 1970 року телебачення вперше показало "Червону руту" та "Водограй". За підсумками 1971 року "Червона рута" визнана найкращою піснею в СРСР - на заключному концерті першого телефестивалю "Пісня-71" разом з Всилем Зінкевичем та Назарієм Яремчуком співав і Володимир Івасюк. Та все ж професійним співаком він не став, хоч інколи й виїжджав на гастролі. А на телебаченні зберігся запис лише однієї пісні у виконанні автора - "Літо пізніх жоржин".

В 1972 році Івасюк переводиться до Львівського медичного інституту і згодом вступає на композиторський факультет консерваторії ім М.В.Лисенка. За роки навчання в консерваторії Івасюк написав понад 70 пісень, музику до кількох спектаклів, велику кількість інструментальної музики. Найчастіше Волтдимир Івасюк творив музику на тексти відомого поета Ростислава Братуня (понад 30 пісень). В 1977 році "Мелодія" випустила платівку "Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару".

Доробок композитора був вагомий. Володині пісні народжувалися спонтанно, інколи у найнесподіваніших місцях. Отож мистець змушений був постійно носити з собою потрфель з чернетками творів, над якими працював.

Однак життя поета було недовгим. 24 квітня 1979 року близько 13 години Володимир Івасюк пішов зі своєї квартири у Львові в консерваторію і додому не повернувся. Громом і сполохом стало зникнення Володі для кожного, хто його знав. Усі були переконані, що виважений у вчинках він, не міг зникнути просто так. Юнак був закоханий у життя, в людей, в музику, задивлений у майбутнє. Ішов своєю дорогою впевнено і красиво, відстоюючи свою позицію митця і громадянина.

Минали дні, але жодної звістки не надходило. Аж 18 травня стало відомо, що в Брюховицькому лісі знайшли тіло Володимира повішеним зі слідами катувань.

Відомо, що останні дні його життя були позначені активною роботою над партитурою кантати "Чуття єдиної родини", замовленої Міністерством культури України на слова радянських поетів, оперою "Дарина" на історичну тематику (оригінальний твір із 30 пісень-арій, розрахованих на голос Софії Ротару), піснею для Ірини Вільде на слова львівського поета Василя Мартинова...

З усього того скарбу вціліла частина кантати "Зустрічайте мене" на слова Ростислава Братуня, лібрето на вірші Тичини, Рильського. Решта заготовок творів безслідно зникли, бо знайдений після смерти Володі портфель виявився порожнім.

22 травня відбувся багатотисячний похорон композитора. Своєю смертю він об'єднав багатьох людей, влаштувавши водночас для тих, хто знав композитора іспит на честь, чесність і вірність. З Києва приїхали Юрій Рибчинський і Вадим Ільїн, з Чернівців - Назарій Яремчук і Левко Дутківський, з Волині - Василь Зінкевич і тріо Мареничів. Софія Ротару приїхати не змогла - була на гастролях у Росії, лише прислала вінок з живих білих квітів від себе і від ансамблю "Червона рута", який потім несли попереду процесії. У багатьох львівських вузах саме на цей день призначили комсомольські збори з обов'язковою явкою. Але серед тисяч тих, які проводжали в останню дорогу Володимира Івасюка, було багато студентства.

На могилі композитора, що потопала в квітах, почали щодня збиратися сотні людей. Вони говорили про Івасюка і про Україну, співали українських пісень, схилившись над плитами старих склепів, переписували націоналістичні вірші. Аж через 11 років після смерті Володимира вдалося добитися дозволу на встановлення пам'ятника на його могилі: замріяний, натхненний юнак біля роялю. Пам'ятника, який виконав львівський скульптор Микола Посікіра і який 10 років стояв у майстерні митця… За ці роки тричі могилу плюндрували, палили. Є відомості, що одного разу на ній у зливу горіли квіти.

Обставини загибелі композитора так і залишилися не з'ясованими до кінця, хоча ніхто не вірив у версію офіційних органів, яку було опубліковано в пресі та вказано в свідоцтві про смерть Володимира Івасюка - самогубство. Навіть сьогодні, коли вже давно здобуто незалежність України, цю таємницю сметрі композитора не розкрито.

Попри все, Володимир Івасюк набув у народній свідомості рис справжнього національного героя, бо з часу його загибелі українська естрада не спромоглася витворити жодної пісні, яка б настільки чисто і красиво розповідала б про душу землі, що народила найвидатнішого пісенного мелодіста 70-х років.

Вітання всім жінкам із святом Весни!

Оприлюднено логотип та гасло «Євробачення-2017»

Україна представила офіційний логотип та гасло «Євробачення-2017». Про це повідомляє «UA:Перший».

Ключовим гаслом Пісенного конкурсу стало «Celebrate Diversity», що в перекладі на українську означає «Шануймо розмаїття». Емблема цьогорічного «Євробачення» − традиційне українське намисто, яке є найдавнішою жіночою прикрасою та оберегом. Намисто на логотипі складається з різноманітних намистин, не схожих одна на одну.

«Слоган «Celebrate Diversity» доповнює минулорічну тему  «Come Together» («Єднаймося»). У цьогорічному гаслі «Євробачення» є важливі для пісенного конкурсу цінності. «Шануймо розмаїття» − про об’єднання Європи і країн поза її межами, громадяни яких зберуться разом, щоби вшанувати те, що нас поєднує і те, що відрізняє один від одного, робить нас унікальними. Також усіх поєднує гарна музика», − розповів виконавчий директор «Євробачення» Йон Ола Санд. Також він додав, що використання логотипу із зображенням намиста створює водночас відчуття історичності та сучасності.

У 2005 році, коли Україна брала участь у «Євробаченні», було представлено гасло «Пробудження», а логотип стала папороть.

Нагадаємо, що цьогоріч конкурс відбудеться у Києві. Датами півфіналів є 9 та 11 травня, а фінал буде проведено 13 травня.

Підготувала Оксана Бруско

Музика в цікавих фактах

Один з найсуворіших вироків на вступних іспитах в консерваторію був винесений Дзузеппе Верді. Прослухавши, як молодик виконує на роялі власні твори, комісія зробила такий висновок: «Залиште надію займатися музикою професійно: краще виберіть педагога з місцевих музикантів». Однак Верді таки став композитором. Не минуло й півсотні років, як консерваторія, що відмовила Верді в навчанні, боролася з іншими за право називатися його іменем.

Бетховен не просто не дружив з математикою, а зовсім не міг множити числа. Це не єдина дивинка композитора. Перш ніж приступити до роботи над черговим твором, автор «Місячної сонати» опускав голову в таз, наповнений крижаною водою.

«Мова музики» – не просто метафоричний вислів. Вона дійсно існує, називається «соль-ре-соль» і складається з назв нот, від яких утворені численні нові слова. Але ця мова, як і безліч інших, створених штучно, не прижилася. Хоча в другій половині 19-го століття шанувальники «соль-ре-соль» навіть намагалися писати нею книги.

Будете на відпочинку в одній з ісламських держав – забудьте про звичку насвистувати мелодії. Місцеві жителі вважають свист диявольським проявом в людині.

Найдорожча в світі скрипка «В’єтан»створена в 1741 році італійським майстром Гварнері дель Джезу, що є одним з найвидатніших скрипкових майстрів світу.  Свою назву музичний інструмент отримав на честь бельгійського композитора і скрипаля, що був власником цієї скрипки, – Анрі В’єтана.

Доведений факт: павук жваво вибереться з укриття на павутину, якщо почує звуки скрипки. Ні, він не шанувальник скрипкової музики: просто гра на скрипці викликає коливання найтонших ниточок його мережі, і павук думає, що хтось потрапив до нього на обід.

Пам’ятаєте казковогоНільса, що визволив місто від нашестя щурів? Середньовічні пацюки дійсно любили послухати гру на сопілці та прямувати слідом за музикантом – так їх і виводили. Сьогодні для того, щоб прогнати гризунів, наприклад, із замку, достатньо запросити туди рок-музикантів.

Музиканти часто виконують пісні на біс. Але відомий випадок, коли їм на вимогу захопленої публіки довелося «переграти» цілу оперу. Це сталося на прем’єрі «Таємного шлюбу»композитора Чимарози.

Перший виступ під «фанеру» відбувся не у другій половині 20-го століття, а набагато раніше. В кінці XIX століття один із композиторів, що лінувався возити з оркестром рояль, обходився фонографом з вже записаною фортепіанною партією.

Музичний стиль кантріне такий веселий і безтурботний, як може здатися. Шанувальники цього напрямку скоюють більше суїцидів, ніж любителі хіп-хопу або року. Вони ж і частіше розлучаються.

Які ми все-таки різні! Знаменитий трек Вітні Х’юстон «Я завжди буду любити тебе» дуже часто замовляють на церемоніях в США та Англії. Але американці люблять під неї одружуватися, а англійці – хоронити близьких.

За прослуховування в авто музики на повну гучність можна поплатитися не лише штрафом, а й машиною. Якщо ви перевищите допустимі межі гучності в Нью-Йорку, доведеться розщедритися в муніципальну казну. А поліцейські Бірмінгема за це можуть і автомобіль вилучити.

Найбільш пристрасними меломанами в світі вважаються італійці. Саме на їх прохання місцеві виробники почали випускати гумові піснярі – спеціально для любителів поспівати у ванній.